уривки

1) Дорога до університету виглядає так, наче вночі йшов не дощ, а бомбардування. Вона взагалі нагадує мені законсервований спогад про Другу світову.

2) Те, що нам показують по телебаченню - великий театр, де поділені ролі і гонорари. Прима - злочинниця - ближче до кульмінації (по сценарію - парламентських виборів) отримає статус великомучениці. Якщо ж вчитатися уважніше в лібрето, то у цій бездарній п'єсі... та що казати, самодіяльній сценці, немає позитивних героїв, вони всі одне одного варті. Просто ще не час
яви другої, коли актори поміняються місцями / масками. Конфлікт, ідейне ядро драми - що ЄС не підпише угоду про асоціацію. Ха! Ще б то була угода про членство (читай - шлюбний контракт). А так Європа не з таким запалом, як палає російський газ горіла бажанням йти на поступки домаганням / співпрацю з Україною. Тому ув'язнення великої демократки не більш ніж вдало підхоплений привід сказати "ні". Погрози ЄС нічим не дієвіші, аніж його обіцянки.

3) Діалог між А. та мною.
 - Холодно?
 - Та ні.
- Дівчата ж завжди мерзнуть!
 - Дівчата завжди хочуть тепла і уваги, а не мерзнуть!

Мораль і політика: 5 копійок до загальної дискусії

Мораль і політика: 5 копійок до загальної дискусії / Блоґ: Марічка Юрчак / Вкурсі.ком

Это вам не Штатишки!

Это вам не Штатишки! Есе за мотивами радянсько-польської комедії «Дежа вю», 1988 / Блоґ: Марічка Юрчак / Вкурсі.ком

субЛІНЬація

У мене є прекрасна формула для різноманітних пояснень чому я щось роблю чи не роблю: я не лінуюся, я просто не хочу.
Останнім часом я дійсно лінуюся. І не пилесосити килимок чи мити посуд. У мене немає бажання висловлювати свої думки... Я справедливо вважаю, що люди мудрі й так все розуміють чи зрозуміють з часом. А на немудрих нічого витрачати свій словниковий запас і час.... Може, це звучить зарозуміло? Мовляв, нічого метати бісер перед свинями.
Натомість, і це прикро, я починаю базікати про якісь дурні та неважливі речі... Лиш би не мовчати, бо мовчанка у товаристві для мене є неприродною.

Найцікавіше, що можна дізнатися від нецікавого співрозмовника, це скільки він зможе грати у мовчанку.

вільнодумство 2

Тоталітаризм робить усе, щоб позбавити людини змоги вільно мислити, демократія - позбавляє бажання мислити вільно.




Муссоліні був хорошим диктатором, оратором, організатором, журналістом, скрипалем та демагогом. Свою репутацію він заплямував співпрацею з Гітлером. Дуче був би національним героєм Італії, якби громадянська війна в Іспанії не звела б його з одним нереалізованим австрійським художником.

Про педагогічну освіту

Ще на першому курсі в курсі вступу до педагогічної спеціальності викладач дала завдання коротко описати зміни, які ви б впровадили першочергово у школі загальноосвітній та системі вищої освіти. Моя пропозиція була увести при вступі до педагогічного університету тестування на профпридатність. (Я усвідомлюю всю складність і необ'єктивність такої  cистеми, але оцінювання - класичний екзамен чи ЗНО - є суб'єктивним). Позаяк тут абітурієнти збираються опановувати професію вчителя (нехай, у ширшому розумінні - освітянина), то це зобов'язує бути не лише спеціалістом в певній галузі, а й досконало володіти педагогічною майстерністю. При вступі на театральний здають не лише іспити з мови та літератури, проходять творчий конкурс, де виявляють перед комісією свої здібності. аналогічно з художніми, музичними, будь-якими творчими училищами. А вчитель - це професія творча.
Також мене дивує існування платної форми навчання у педагогічному вузі на педагогічних спеціальностях. Держава "замовляє" університету фахівців, які потрібні на ринку праці України. Тобто, якщо прогнозується вихід на пенсію енної кількості шанованих шкільних працівників, така ж кількість студентів має щасливо фотографуватися з дипломами і через енну кількість років зайняти їх місця в освітніх закладах (я описала ідеальний варіант). Якщо є бажаючі навчатися за власний кошт - де вони знайдуть роботу?
Я переконана, що педагогіка потрібна наука. Серед моїх знайомих є чимало таких, хто її на дух не переносить. Але знання, як виховати своїх майбутніх дітей, потрібні усім!!! Інша справа, що в університеті нас навчають не педагогіки, а методики, технологій, дидактики... Того, як виховувати НАВЧАЮЧИ. Та й узагалі, з триєдиної мети навчання сучасні дослідники викидають виховну функцію.
Отож, ми зупинилися на тому, що вчитель - це професія творча.
Чи ні?
Нам твердять, що педагогічна професія технологізується. Нас навчають використовувати моделі освіти, застосовувати інноваційні технології та прогресивні методики, складати конструктори уроку.... Це може зробити і комп'ютерна програма. для чого вчитель? Запустив дистанційне навчання і все... це не правильно. згадайте, як ви любили історію, всупереч тому, що вчителька була істеричкою. Або вчили нелюбу математику, бо вчитель була мила і приємна пані, яку просто-таки гірко було засмучувати, хотілося показати себе з кращої сторони. Особистість вчителя грає першу роль - вона показує позитивний приклад, надихає, мотивує. Тому краще ю нас вчили практичної психології. адже ж методика - дуже правильна, систематизуюча, узагальнююча і конкретизуюча дисципліна. Проте той, хто вивчив як мантру типи та форми уроків не став кваліфікованим вчителем. Хто зна, як його сприймуть діти. А є такий, хто і без методичних підказок заволодіє увагою школярів, інтуїтивно чи так, як йому підказує логіка, викладатиме навчальний матеріал захоплююче і зрозуміло. Йому, за великим рахунком, не потрібна дидактика та іже з нею.
 Врешті решт, повернувшись до основи, який постулат, яка мета і ціль шкільного навчання: підготувати всебічно і гармонійно розвинену особистість? Ідеали калокагатії... Я б до них додала чогось евдемоністичного. Жодна школа не вчить бути щасливим. Тоді, коли саме досягнення щастя є сенсом життя. Кажете, неможливо? А ви пробували?

Звісно неможливо. Це так само, як написати блискучий роман, постановивши собі за ціль написати дисертацію на тему "Теорія вимушеного мессбауєрівського випромінювання". :)

«Завтра: Світ, Україна, Я»

Вітаю себе з перемогою у міжнародному конкурсі Стипендіальної програми Фонду Віктора Пінчука "Завтра.ua"!

Публікую тут своє есе, яке подавала спільно з науковою роботою на 2 етап конкурсу.

 Я не говоритиму про екологічні проблеми, не згадаю про падіння моралі, не фантазуватиму на тему техногенної катастрофи, коли людство за найоптимістичнішими прогнозами у майбутньому чекає втілена мрія песиміста, не аналізуватиму економічні кризи. Завтра. Без рожевих окулярів бачиться воно не райдужним. Це якщо слухати політиків: вони обіцяють нам не дожити до пенсії, а упродовж цього нетривалого виживання соромитися бідності і зневажати владу. ЗМІ активно, безапеляційно і всесторонньо нагнітають ситуацію. І схоже, що «Матрицю» й «Валлі» незабаром визнають не художньою вигадкою, а пророцтвом…

Але я, народжена у пострадянську епоху, маю вроджений імунітет до нестабільності, непевності (до всього із часткою «не») та ще й небувало стійкий ген оптимізму. Для мене питання «бути чи не бути?» має однозначно ствердну відповідь. Цікавить: ЯК? Як бути у світі, де гуманістичні цінності формально задекларовані усіма розвинутими державами, а найвищою з них – людським життям – нехтують і жертвують? Чи є взагалі ідеї, за які можна / варто / треба віддати своє життя? Як розв’язати конфлікт, у якому на шальках терезів опинилася ЛЮДИНА та ІДЕЯ? Національні, політичні, релігійні, світоглядні мотиви опиняються вище особистості, коли йде мова про встановлення справедливості. З листування з психологом Володимиром Леві: «Ми живемо у світі несправедливості, звикли до нього і частково пристосувалися. Раз по раз бачимо, як ризикують люди, для яких боротьба за справедливість стала життєвою домінантою і як трагічно складаються їх долі (приклад Анни Політковської). Ми можемо щиросердно захоплюватися цими Дон Кіхотами,…але коли справа торкається наших дітей…». Чи можна мислити глобально, коли твої особисті інтереси порушуються тут і зараз?

Завтра світ не стане справедливішим, і життя в Україні не набуде утопічних рис… Дивлячись на нього крізь вікна Віндовсу, все сприймається притуплено: байдужість – хвороба сучасності. Лікування складне, подібне до праці Сізіфа, – і все ж – єдиноправильне. Бо, як писав А. Камю, «зі справедливістю або співпрацюють, або борються». Пристосуванство – гарна риса у ході еволюції, але вона не для людини ХХІ ст. Свідомість закликає бути свідомим. Своїми щоденними справами, стійкою громадянською позицією, твердими переконаннями – боротися. Будучи впевненим у своїй поразці заздалегідь, ще ніхто ніколи не переміг. На знаменах боротьби будуть образи героїв нашого минулого і сьогодення: княжа звитяга, козацька міць, незламність повстанців, самовіддана праця лікарів, вчителів, натхненна творчість митців, сумлінна робота науковців. Мюнхаузенівський «подвиг з 9:00 до 10:00» – це не іронія, це – приклад для наслідування. А завтра… не слід чекати рішення завтра.

Марічка Юрчак

студентка 3 курсу

історичного факультету

Тернопільського національного педагогічного університету

імені Володимира Гнатюка