сумбур

Мені здається, що у час тотального інтернет-спілкування запрошення на каву стало чимось більшим ніж запрошення на каву.
До чого це я? Я ж сама активний користувач мейлів, мереж і тому подібної єресі... Це тому, що існує ілюзія, наче б то твої найкрасивіші фотки, найприкольніші цитати комусь цікаві... Перш за все і чи не у єдину чергу - ресурсному серверу.
Коли не існувало мобільних телефонів та інтернету, зі мною ніхто не розмовляв. Тепер мені ще й ніхто не пише і не дзвонить. Full of emptyness. Presence of absence.
Чи не це підживлює мою неприязнь до людей? Адже раніше, здається, я була комунікабельною.
До біса, я не готова відмовитися від контактів. Це мій особистий куточок, нехай і сповнений юнацького маразму та придурків. Це добровільно... Не те що реклама, яка ВСЮДИ. І ніхто не запитує, чи хочу я бачити щоранку рекламу Снікерса та Електролюкс поблизу дому - просто який умілець викупив бігборд - усі у виграші. А на мої мізки треба фільтр поставити...
Я задумалася, чому досі не написали казку... Пам'ятаєте, у Буратіно ріс ніс, коли він брехню ніс? Де цей герой сучасності, у якого розбухають вуха, коли він ЧУЄ лажу???
Отакий от бред. Ви ж майте на увазі, що я дуже виважена і поміркована людина імпульсу. Від мене можна чекати всілякої підстави.

Як знайдеш...

Чаюємо з куратором: пакетики в окропі, тортик. Гм... в умовах хронічного дефіциту одноразового посуду та салфеток (ще б пак - біля "Сільпо" ж базуємося! :) розкладаємо шматочки "Празького" на чернетках.
Коли я дошкрябала крихти торта, то з природної допитливості перевернула листок і, окинувши оком список літератури, що там значився... впізнала за суцільно методологічними працями свою курсову! По позитивізму. Ми щойно розглядали це питання на занятті з історіографії. Зрозуміло, що це була не Бог зна яка робота, але ви усвідомлюєте весь трагізм та іронію ситуації?
Врятувало становище лише доречне зауваження моєї одногрупниці: "Марічко, радій, що знайшла її тут, а не в туалеті!"

Концентрований соціум і паління або Янукович і Гітлерюгенд як форма самозахисту

Концентрований соціум - це громадський транспорт. Причому його одноразову велику дозу витримати буває легше, аніж регулярне помірне вживання... Виживання у маршрутці - окрема тема допису.
Поділюся почутим - вирваним з вуст і вловленим у вуха.
Двоє стареньких. Окремо сідають в тролейбус. Дідок - із недопалком в руці, продовжує смалити.
 - Та досить вам вже то курити! - роздратована репліка бабусі.
 - Я не курю!
 - Та як не куриш, як во димить! Ви, певне, східняк - вони всі такі невиховані!
 - Я з Берліна! - огризається старий.
 - Ну то німці нічим не кращі! Такі самі во!То на вулиці треба докурити!
 - Та я - гітлєрюґенд! (з інтонацією "тихо, бабо, вже мовчіт!") - дід шахматним матом завершує сварку.
Це говорить про те, наскільки сильними є пам'ять про лихоліття війни та усталені бачення. А ще про те, що люди не міняються. Діти живуть у кожному з нас. Я просто пригадую історію про хлопчика, якого однолітки не взяли до гурту кататися на санчатах. Діло було в час Помаранчевої революції. І ось чотирирічний дивиться з гірки вниз, на веселощі і з гіркотою та зневагою кричить: "А я - за Януковица!"
(на фото - втіхаря зазнимковані пасажири того тролейбуса).

SUM на сам

Новий рік гряде, а старий проводжати так не хочеться... Частина моїх знайомих вважають, що ставитися до зустрічі НР вдома приречено не можна, інші вважають це вершиною нудоти. Гм... як би там не було, мені ні з ким і ніде зустрічати НР, як в рідній хаті. Я скучила за батьками, та, втім, якби були інші варіанти, я б їх розглянула. Не йти ж мені на вулицю.

Рік був захопливим, чарівним, є що згадати, і спогадів так багато, що вистачило б на 5 літ! Час підводити підсумки. Знову лінь і страх завадили мені втілити частину моїх планів... Але було чимало несподіванок... Одним словом, я й сподіватися не могла, що 2011 принесе мені стільки усього!!! (Чи я принесу 2011-му ???)

що було, де і як:

- перемога в конкурсі "Я пишаюся тим, що я - українець!" (зустріч із Табачником у міністерстві освіти)
 - з портрета М.М.Алексієвця на його 70-річчя розпочався мій підробіток "Портрет у подарунок"
 - виставка "Художники без майстерень" у Березілі
 - прямий ефір на "Ранок на ТТБ" з Наталею Лазукою
 - виставка у магазині "Пікасо"
 - початок співпраці з сайтом www.0352.com.ua
 - успішне проходження 3 етапу конкурсу "Завтра.ЮА" у Львові
 і  - незабутній Форум стипендіатів у Києві
 - конференція до Дня Перемоги у столиці
 - екскурсія у Дубно-Луцьк
  - зустріч з Тоні Блером
 - краєзнавча практика в Скоморохах
 - музейна практика у Обласному Краєзнавчому :)
 - мега-тур Європою!!!
 - стаття про мене у "20 хвилин"
 - тернопільський катер і пляж!
 - море в Одесі з Катюшою!
 - проект "Заповідник" у Вишнівці
 - сезон гри в "Мафію"
 - вечеря на Козацькому острівку
 - мандрівка Подністров*ям
 - мистецька премія ім. В. Вихруща
 - звільнення з посади старшого інспектора по роботі з пресою у ТНПУ
 - звання "Студента року" і вдруге - перемога у конкурсі "Я пишаюся тим, що я - українець!" (знову - Київ)
 - педагогічна практика у таборі "Молода гвардія", м. Одеса
 - за останній місяць я тричі була в опері!
 - новорічних карнавал стипендіатів у Львові

 В цей список я не додала купу чудових затишних днів, проведених удома... відмінно здані сесії і тих людей, без яких все це було б не радісно. Багато знайомств...Але треба брати не кількістю, а якістю!  - висновок на майбутнє. Стукнуло мені вже 20. Тихо так, ніхто й не помітив.

Україна очима Європи

Есе на конкурс україно-польського студентського обміну

Європа дивиться на Україну широко заплющеними очима. Грається, як кішка з мишкою: наче не помічає, а насправді ж тримає постійно у полі свого зору. Бо не помічати територіально найбільшу країну у своїх географічних кордонах неможливо. Та не тільки тому. Після розпаду біполярності світу стало незрозуміло, Україна - пішак, розмінна монета чи ключова фігура на великій геополітичній шахівниці? Ба більше, ця партія – для дуету. Але по обидві сторони розграфленої меридіанами та паралелями дошки крім «білих» і «чорних» гравців є «червоні», «сірі», «зірчасто-сині». Який гамбіт розіграється  ними щодо України? Гадаю, варто самим здійснити «хід конем».

Чи стане Україна, наша «украяна» земля, рятівницею Європи від «ісламської загрози», що нависла зараз над нею так точно за Гантінгтонівською теорією зіткнення цивілізацій, як колись Київська Русь – рятівницею Європи від монголо-татар? Чи може сподіватися Європа, що наша молода держава зуміє виступити джерелом трансформації Росії на демократичний лад? Чи буде легкодоступним ринком збуту товарів та сировинним придатком, постачаючи, як зараз, у благополучні країни Заходу трудовий ресурс та красивих дівчат?

Виникає багато питань, відповіді на які належить спершу дати самим собі.

У прагматичній Європі давно не носять рожевих окулярів, а от шори стереотипів ще не вийшли з ужитку. Недалекоглядність - пандемія світової політики, від цієї хвороби  не вилікує жоден офтальмолог. Україна, на погляд європейців, має досить невиразне обличчя. Як не прикро, але таке бачення загострюється на тлі не віджилих міркувань про слов’ян як народи неісторичні, слабкодухі… І нехай українців вже не бачать селянами-«салоїдами» в шароварах чи дівчатами з віночками на голові (тепер більше Україна асоціюється із заплетеною косою), але жити в полоні поверхневих суджень стало звичним у глобалізованому світі.

Показовими у цьому плані є іронічні карти Янко Цвєткова (http://yesway.ru/yanko-cvetkov-yanko-tsvetkov-mir-stereotipov.html), де Україна мешканцями ЄС позначена як «крадій газу», німцями – «землею транзитного газу». Британці, на думку болгарського ілюстратора, потрапивши в Ukraine, вигукують: «Що це за чудернацька країна?». Україна очима ватиканців не що інше, як «що це взагалі таке», але значно більше за Білорусію». У французів (а як красномовно свідчить мій особистий досвід спілкування з іноземцями, й у бельгійців, голландців та інших) при звучанні назви «Україна» виникає питання: «Хіба це не в Росії?». Поляки тужать за своїми «східними кресами» і тому називають українські етнічні землі власними колишніми колоніями. Знову ж таки, навішування «ярликів» притаманне і людям, і державам.

20 років тому Європа стала свідком народження України. До сьогодні вона пильно стежить за її поступом і розвитком. Але старенька Європа звикла дивитися на цифри: різноманітні економічні, політичні та соціальні показники, навіть вимірює індекс щастя. А статистика для України невтішна – вона ставить нашу державу у один ряд із країнами третього світу.

7 років тому Україна змусила європейців та весь світ поглянути на себе іншими очима, привабивши зір яскравими помаранчевими стягами. Мабуть, це був прояв «юнацького максималізму» молодої держави, бунту, який притаманний підліткам та, вочевидь, державам також. Однак європейський обряд ініціації, чи то пак «асоціації», затримується. Не виросла Україна ще до Маастрихських протоколів?

Сміховинні намагання довести свою «європейськість» нагадують мені спроби серця довести мозку і кінцівкам, що воно – також частина організму. Європа є такою, якою вона є, а Україна в ній – її багатогранною та різнобарвною душею.

Ну вы же из Житомира!

Мене теж переслідує дежа вю в Одесі, особливо, коли веду дітей в душ.
А от доброзичливі люди мене не переслідують. Їхала в місто. Запитала у жіночки, на якій зупинці сісти в маршрутку, аби добратися до центру. Вона впевнено послала мене через дорогу. Хвилин через 20 терплячого очікування на транспорт виявилося, що це зовсім не так зупинка. Б'юся об заклад, та тітка мене спеціально сюди відправила, бо я запитувала українською. Коли ж звернулася російською - одержала докладну відповідь.
Також у місті, коли шукала пам'ятник Катерині ІІ, чувак сказав, що він шпрехен дойчен і ніхт ферштейн. Ну це ж також була неправда! Я все знайшла самостійно. І при намаганні сфотографуватися отримала також безліч цінних вказівок.
 - Станьте в красный уголок, вы же из Житомира! Там вы лучше снимите своих друзей, я знаю, я двести лет работаю экскурсоводом в городе!

Одесити завжди все знають.

а какая разница? Велика різниця!

  Тут стрибають білки, але вони не застрибують у кадр, бо бояться тої "птички", що вискакує з об'єктива :)
Територія захаращення. Тут чудово поєднується недбалість зі спадком радянської доби.
Пахне морем. Бриз.
Собаки бігають.
В їдальні тут годують їдлом. Вчора давали "м'ясо дружби" - пожував сам - дай пожувати іншому :).
Сама їдальня має точнісінький дизайн як санаторій "Пролісок", де був Форум стипендіатів.
Отаке.


А, згадала сюжетик. Дітям роздають костюми для тематичного дня "Дня України".
 - Але це ж сарафан, російський! А ця сорочка смахує на білоруську...
 - Да какая вам разница! Все одно же!

Ось вам... і патріотичне виховання. Який сенс в такому "Дні України"? Діти мені сьогодні сказали ( а це 10 клас), що гімн України написаний у ХХІ столітті, а на купюрі номіналом 20 гривень зображений Іван Грушевський (!!!).