Мені здається, що у час тотального інтернет-спілкування запрошення на каву стало чимось більшим ніж запрошення на каву.
До чого це я? Я ж сама активний користувач мейлів, мереж і тому подібної єресі... Це тому, що існує ілюзія, наче б то твої найкрасивіші фотки, найприкольніші цитати комусь цікаві... Перш за все і чи не у єдину чергу - ресурсному серверу.
Коли не існувало мобільних телефонів та інтернету, зі мною ніхто не розмовляв. Тепер мені ще й ніхто не пише і не дзвонить. Full of emptyness. Presence of absence.
Чи не це підживлює мою неприязнь до людей? Адже раніше, здається, я була комунікабельною.
До біса, я не готова відмовитися від контактів. Це мій особистий куточок, нехай і сповнений юнацького маразму та придурків. Це добровільно... Не те що реклама, яка ВСЮДИ. І ніхто не запитує, чи хочу я бачити щоранку рекламу Снікерса та Електролюкс поблизу дому - просто який умілець викупив бігборд - усі у виграші. А на мої мізки треба фільтр поставити...
Я задумалася, чому досі не написали казку... Пам'ятаєте, у Буратіно ріс ніс, коли він брехню ніс? Де цей герой сучасності, у якого розбухають вуха, коли він ЧУЄ лажу???
Отакий от бред. Ви ж майте на увазі, що я дуже виважена і поміркована людина імпульсу. Від мене можна чекати всілякої підстави.
