SUM на сам

Новий рік гряде, а старий проводжати так не хочеться... Частина моїх знайомих вважають, що ставитися до зустрічі НР вдома приречено не можна, інші вважають це вершиною нудоти. Гм... як би там не було, мені ні з ким і ніде зустрічати НР, як в рідній хаті. Я скучила за батьками, та, втім, якби були інші варіанти, я б їх розглянула. Не йти ж мені на вулицю.

Рік був захопливим, чарівним, є що згадати, і спогадів так багато, що вистачило б на 5 літ! Час підводити підсумки. Знову лінь і страх завадили мені втілити частину моїх планів... Але було чимало несподіванок... Одним словом, я й сподіватися не могла, що 2011 принесе мені стільки усього!!! (Чи я принесу 2011-му ???)

що було, де і як:

- перемога в конкурсі "Я пишаюся тим, що я - українець!" (зустріч із Табачником у міністерстві освіти)
 - з портрета М.М.Алексієвця на його 70-річчя розпочався мій підробіток "Портрет у подарунок"
 - виставка "Художники без майстерень" у Березілі
 - прямий ефір на "Ранок на ТТБ" з Наталею Лазукою
 - виставка у магазині "Пікасо"
 - початок співпраці з сайтом www.0352.com.ua
 - успішне проходження 3 етапу конкурсу "Завтра.ЮА" у Львові
 і  - незабутній Форум стипендіатів у Києві
 - конференція до Дня Перемоги у столиці
 - екскурсія у Дубно-Луцьк
  - зустріч з Тоні Блером
 - краєзнавча практика в Скоморохах
 - музейна практика у Обласному Краєзнавчому :)
 - мега-тур Європою!!!
 - стаття про мене у "20 хвилин"
 - тернопільський катер і пляж!
 - море в Одесі з Катюшою!
 - проект "Заповідник" у Вишнівці
 - сезон гри в "Мафію"
 - вечеря на Козацькому острівку
 - мандрівка Подністров*ям
 - мистецька премія ім. В. Вихруща
 - звільнення з посади старшого інспектора по роботі з пресою у ТНПУ
 - звання "Студента року" і вдруге - перемога у конкурсі "Я пишаюся тим, що я - українець!" (знову - Київ)
 - педагогічна практика у таборі "Молода гвардія", м. Одеса
 - за останній місяць я тричі була в опері!
 - новорічних карнавал стипендіатів у Львові

 В цей список я не додала купу чудових затишних днів, проведених удома... відмінно здані сесії і тих людей, без яких все це було б не радісно. Багато знайомств...Але треба брати не кількістю, а якістю!  - висновок на майбутнє. Стукнуло мені вже 20. Тихо так, ніхто й не помітив.

Україна очима Європи

Есе на конкурс україно-польського студентського обміну

Європа дивиться на Україну широко заплющеними очима. Грається, як кішка з мишкою: наче не помічає, а насправді ж тримає постійно у полі свого зору. Бо не помічати територіально найбільшу країну у своїх географічних кордонах неможливо. Та не тільки тому. Після розпаду біполярності світу стало незрозуміло, Україна - пішак, розмінна монета чи ключова фігура на великій геополітичній шахівниці? Ба більше, ця партія – для дуету. Але по обидві сторони розграфленої меридіанами та паралелями дошки крім «білих» і «чорних» гравців є «червоні», «сірі», «зірчасто-сині». Який гамбіт розіграється  ними щодо України? Гадаю, варто самим здійснити «хід конем».

Чи стане Україна, наша «украяна» земля, рятівницею Європи від «ісламської загрози», що нависла зараз над нею так точно за Гантінгтонівською теорією зіткнення цивілізацій, як колись Київська Русь – рятівницею Європи від монголо-татар? Чи може сподіватися Європа, що наша молода держава зуміє виступити джерелом трансформації Росії на демократичний лад? Чи буде легкодоступним ринком збуту товарів та сировинним придатком, постачаючи, як зараз, у благополучні країни Заходу трудовий ресурс та красивих дівчат?

Виникає багато питань, відповіді на які належить спершу дати самим собі.

У прагматичній Європі давно не носять рожевих окулярів, а от шори стереотипів ще не вийшли з ужитку. Недалекоглядність - пандемія світової політики, від цієї хвороби  не вилікує жоден офтальмолог. Україна, на погляд європейців, має досить невиразне обличчя. Як не прикро, але таке бачення загострюється на тлі не віджилих міркувань про слов’ян як народи неісторичні, слабкодухі… І нехай українців вже не бачать селянами-«салоїдами» в шароварах чи дівчатами з віночками на голові (тепер більше Україна асоціюється із заплетеною косою), але жити в полоні поверхневих суджень стало звичним у глобалізованому світі.

Показовими у цьому плані є іронічні карти Янко Цвєткова (http://yesway.ru/yanko-cvetkov-yanko-tsvetkov-mir-stereotipov.html), де Україна мешканцями ЄС позначена як «крадій газу», німцями – «землею транзитного газу». Британці, на думку болгарського ілюстратора, потрапивши в Ukraine, вигукують: «Що це за чудернацька країна?». Україна очима ватиканців не що інше, як «що це взагалі таке», але значно більше за Білорусію». У французів (а як красномовно свідчить мій особистий досвід спілкування з іноземцями, й у бельгійців, голландців та інших) при звучанні назви «Україна» виникає питання: «Хіба це не в Росії?». Поляки тужать за своїми «східними кресами» і тому називають українські етнічні землі власними колишніми колоніями. Знову ж таки, навішування «ярликів» притаманне і людям, і державам.

20 років тому Європа стала свідком народження України. До сьогодні вона пильно стежить за її поступом і розвитком. Але старенька Європа звикла дивитися на цифри: різноманітні економічні, політичні та соціальні показники, навіть вимірює індекс щастя. А статистика для України невтішна – вона ставить нашу державу у один ряд із країнами третього світу.

7 років тому Україна змусила європейців та весь світ поглянути на себе іншими очима, привабивши зір яскравими помаранчевими стягами. Мабуть, це був прояв «юнацького максималізму» молодої держави, бунту, який притаманний підліткам та, вочевидь, державам також. Однак європейський обряд ініціації, чи то пак «асоціації», затримується. Не виросла Україна ще до Маастрихських протоколів?

Сміховинні намагання довести свою «європейськість» нагадують мені спроби серця довести мозку і кінцівкам, що воно – також частина організму. Європа є такою, якою вона є, а Україна в ній – її багатогранною та різнобарвною душею.