Ніцца на один день

Ніцца на один день – це як секс на одну ніч. Ваш партнер може бути призером студентської олімпіади з математики, головою гуртка любителів в’язання гачком чи невизнаним генієм літературної творчості – але все це немає жодного значення (якщо він/вона, звісно, не олімпійські чемпіони зі спортивної гімнастики) в любовному процесі. Вимагається лише одне – бути бажаним. У сорокаградусну спеку Ніцца приваблювала нас лише лазуровими хвилями Середземного моря. Солоний бриз діяв не згірш найпотужнішого афродизіака.

Нехай пробачить це мені одне із найстаріших міст світу! Якщо я ще коли-небудь потраплю на південь Франції, то обов’язково присвячу певний час дослідженню вишуканої франко-італійської архітектури та гедоністичних настроїв Ніцци.

Екскурсовод Ольга вирішила познайомити нас із такими принадами Ніцци як фруктовий та рибний ринок, музей парфумерії при якомусь бутіку, що явно відраховував цій дамі проценти за клієнтів, та найзвивистішими вуличками курорту. Якщо упустити переказ історії «Парфюмера» Патріка Зюскінда та півгодинної лекції про історію перепоховання Паганіні, це була доволі малоінформативна та нудна розповідь. Розгорнуті описи провансальської кухні з її оливковим маслом, приправами, бальзаміко тощо збуджували не так апетит, як бажання заткнути рота цій необачній пані. Чому я була така сердита?

У Ніцці в мене відвалився ніготь на середньому пальці правої ноги. Не хочеться вбачати у цьому якоїсь нездорової тенденції, але останній раз таке траплялося минулоріч в Амстердамі, щоправда, з нігтем великого пальця лівої ноги.

Притулок на одну ніч, де відвідувачів пригощали бутербродом та видавали напівпаперову постіль на час од 18:00 до сьомої ранку виглядав жахаючою альтернативою нашому нинішньому готелеві.

Ми лежали на розігрітому сонцем камінні, зануривши стопи у крижану воду міської ріки, навдивовижу прозорої. В її холодку ми остуджували пляшечки з соком та свій запал.
Взагалі, пляж Ніцци, незважаючи на його достойну прикладу чистоту, створював абсолютний дискомфорт через величезну гальку, до якої доводилося ламати ноги.

Біля моря було мало чайок, зате походжали бідолашні на вигляд, промоклі голуби. Ми годували їх крекером. Чайки насправді ж чатували у більш «рибних» місцях – на тому ж таки рибному ринку, де кожну рибину, за старим звичаєм, підписували її латинською назвою.

В Ніцці по Promenade des Anglais – набережній, що тяглася на кілька кілометрів, прогулювалося дуже багато росіян. На пляжі дебелі африканські дівчатка з такими посмішками, як у чеширського кота, грали у м’яча. Якась арабка в паранджі із сумом спостерігала, як її роздягнені дітки плюскаються у воді. В якоїсь іспанки топлесс вітер украв капелюшок. Я впіймала його, на що жінка відповіла увічливим «грасіас».

Наші сусіди змінювали одне одного доволі швидко – французи, один з яких скидався на співака Араша, японська сім’я, дві білосніжні американки, кілька аборигенів. Один чоловік півдня нерухомо просидів у тіні під мостом. Коли ми зібралися йти, він помагав нам рукою. Маніяк, ніяк інакше.

Зустріч групи була призначена біля найзнаменитішого і найрозкішнішого місцевого готелю – «Le Negresco». Кажуть, його навіть Білл Гейтс хотів придбати, але історію не купиш. Ми з Катьою так і не ризикнули туди зайти.

При західному сонці познайомитися із усміхненими дівчатками, що «разговаривают по-русски» зробив спробу грецький грузин Іракліс, що працює в Норвегії і відпочиває з друзями у Ніцці. Пообіцявся навідатися до нас у Монако. От байкар.

(далі буде)