вівторок, 23 жовтня 2012 р.

"Завтра: Cвіт, Україна, Я" vol.2



Ми з Україною – однолітки. Я з’явилася на світ буквально за кілька днів після того, як на Всеукраїнському референдумі було офіційно підтверджено Акт проголошення незалежності. Тому я не просто відчуваю духовний зв'язок зі своєю Батьківщиною, а й якось підсвідомо асоціюю себе з нею, радію її здобуткам, як своїм, і переживаю за невдачі… Наше дитинство пройшло у непрості девяності, підлітковий вік позначився «Помаранчевою революцією»… Я вже навчаюся на четвертому курсі, Україна досі вчиться вчитися на власних помилках. І в час, де перетинається минуле із прийдешнім, ми обоє шукаємо своє місце під сонцем. Сучасність породжує розгубленість й бентежність, тенденцію жити сьогоднішнім днем. І ми боязко зазираємо у майбутнє. Чому?
Мріяти у сучасному мінливому світі – що споруджувати кришталеві палаци у сейсмічно нестійкій зоні. Мрії міліють, як реальні зарплати працівників бюджетної сфери, і перетворюються з окрилених, одухотворених, піднесених цілей у приземлені бажання. Якщо реалії життя багатьох українських родин нагадують стратегію виживання – немає надії на день прийдешній. Немає і віри, адже наші батьки уже мали «мрію», яка не збулася – навязану, штучну мету «побудови комунізму».
Мрійливість – не вада, не наївність і не романтичний рудимент дитинства. У час панування раціоналізму та утилітарних цінностей мрія залишається потужною мотивацією. Від мрії до дії – один крок, але саме цей перший крок буває найскладніше зробити. Цитуючи Пауло Коельо, «всі ми боїмося здійснити наші найзаповітніші мрії, адже нам здається, що ми їх недостойні чи все одно не зуміємо здійснити їх». Хто боїться, а хто діє виважено та рішуче. «Байдуже, що ви думаєте – можете ви чи ні – все одно ви праві» – так говорив Генрі Форд, так діяв творець «американської мрії», геній у світі ІТ-технологій Стів Джобс. Чи хто-небудь чув про «українську мрію»?
Наша «країна мрій» - сильна, процвітаюча, європейська держава, в якій мрії пересічних громадян не обмежуються думкою про відпустку на чорноморському березі, а сягають можливостей здобути блискучу освіту, вдосконалюватися та самореалізовуватися, виявляючи свій потенціал у щоденній праці на благо сім’ї, нації, держави і всього людства.
Треба мріяти. Наше завтра, майбутнє України і Світу – це наші мрії, трансформовані у стратегії та плани. 

понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Євромрія

В одній із тернопільських шкіл із мовним спрямуванням натрапила на численні якісні, яскраві та привабливі стенди, що відображали історію Євросоюзу, його символіку, мету тощо. Як годиться, був і куточок, присвячений країнам-членам, де оптимістично розмістилася на 28 позиції й наша ненька-Україна. Здається, автори плакату скористалися популярною психологічною примовкою про користь позитивного мислення і видають бажане за дійсне. У надії на втілення власної "євро"мрії.


Поруч - на дошці пошани "Знай наших" - випускники, котрими пишається школа. Одразу скажу, імен не багатo - сподіваюся лише тому, що стенд зовсім новий. Але названо тих, кому поталанило залишити Україну: здобути освіту, знайти роботу за кордоном, вдало вискочити заміж за іноземця - словом, прилаштуватися по життю. То це такий тепер приклад для наслідування?