Мені не освідчилися в коханні, я не отримала спадок і не виграла у лотерею, не відкрила новий фізичний закон, але на Різдво зі мною трапилася пригода, гідна подивування і шани.
Святковий настрій доводилося творити самому. Чесно кажучи, було сумно, було сумно без розуміння, без родинного тепла і злагоди. Тож сестра витягла мене на мульт про Шамаханську царицю в Западляни, потім при нагоді ми помилувалися розкішним вертепом у церкві на розі, і щоб утекти з мовчазного дому, чкурнули кататися на ковзанах на озері. Втомлені, чекали ночі по кутках квартири. Я занурилася у читання "Імені троянди". Коли от-от, здавалося, якийсь таємничий чернець визирне з-за дверей, залунав дзвінок. "Колядники" - радісно подумала я. Приструнивши собацюру, побігла відчиняти - а там...! На порозі стояв чорнявий сором'язливий ангел, який, начебто випадково, пробігав повз і приніс мені сніжні, загорнуті інеєм троянди. І більш нічого - ні коляди, ні запрошення на чай. Я лише встигла за ті миті передати йому кілька тістечок і велике апельсинове сонце. Потім чорнявий сказав, що було смачно)
Таких подарунків у мене не було - безкорисливих, уважних, щирих, цінних. Мама сказала, що з таких моментів складається життя, а я поміркувала, що часи відродження не такі далекі від нас, як здається. От тільки чи годжуся я на роль прекрасної дами? Треба брати приклад з тебе, Олеже, не тільки мені, а й обом половинам людства.
Немає коментарів:
Дописати коментар